У липні 1992 року до Юпітера наблизилася комета. Вона пройшла на відстані близько 15 тисяч кілометрів від верхньої межі хмар, і потужна гравітаційна дія планети-гіганта розірвала її ядро на 21 великих частин. Цей кометний рій виявили на обсерваторії Маунт-Паломар подружжя Керолін і Юджина Шумейкерів та астроном-аматор Девід Леві. 1994 року, при наступному зближенні з Юпітером, всі уламки комети врізалися в атмосферу планети[28] з величезною швидкістю — близько 64 км/с. Цей грандіозний космічний катаклізм спостерігався як із Землі, так і з допомогою космічних засобів, зокрема, з допомогою космічного телескопа «Габбл», супутника IUE[en] і міжпланетної космічної станції «Галілео». Падіння ядер супроводжувалося спалахами випромінювання в широкому спектральному діапазоні, генеруванням газових викидів і формуванням довгоживучих вихорів, зміною радіаційних поясів Юпітера та появою полярних сяйв, ослабленням яскравості плазмового тора Іо в крайньому ультрафіолетовому діапазоні[105].
now
Юпі́тер — п'ята від Сонця та найбільша планета Сонячної системи[4]. Відстань Юпітера від Сонця змінюється в межах від 4,95 до 5,45 а. о. (740—814 млн км), середня відстань становить 5,203 а. о. (778 млн км)[5][6]. Разом із Сатурном Юпітер класифікують як газового гіганта[7]. Орбітальний період планети становить 11,862 років, синодичний — 466,72 діб
future
низка атмосферних явищ на Юпітері — як-от шторми, блискавки, полярні сяйва, вихори (циклони й антициклони), мають масштаби, що значно перевершують земні[13]. Примітним утворенням в атмосфері є Велика червона пляма — величезний шторм-антициклон, який існує вже принаймні 350 років[14] і вперше спостерігався у 1831[15]. Юпітер має 95 відомих супутників, найбільші з яких — Іо, Європа, Ганімед і Каллісто — було відкрито 1610 року Галілео Галілеєм. Окрім численних супутників, Юпітер має власну систему тонких і тьмяних кілець, які були відкриті лише в 1979 році.